V Міжнародна конференція «Проблеми формування та реалізації конкурентної політики»
Завершилася V Міжнародна конференція «Проблеми формування та реалізації конкурентної політики», що 21–22 вересня 2017 року проходила у Львівській політехніці. У роботі конференції прийніли участь наукові співробітники ІЕП НАН Украіни:
НОВІКОВА Ольга Федорівна, д.е.н., професор,
ХАРАЗІШВІЛІ Юрій Михайлович, д.е.н.,
БОГУЦЬКА Ольга Анатолієвна, к.е.н.
ТЕМАТИЧНІ НАПРЯМИ РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ:
- формування та реалізація конкурентної політики в сучасних умовах;
- теоретичні та прикладні аспекти державного регулювання економіки;
- вітчизняний та зарубіжний досвід розвитку конкуренції на товарних ринках;
- механізми підвищення конкурентоспроможності в умовах нестабільності;
- публічно-приватна взаємодія – сутність, перспективи розвитку та напрями вдосконалення;
- економічна та інформаційна безпека держави та підприємств;
- децентралізація та регіональний розвиток;
- становлення громадянського суспільства та його роль у формуванні класу державних службовців, проблема взаємодії держслужбовців та громадськості;
- соціальні аспекти зайнятості та конкурентоспроможності на ринку праці в контексті державного та регіонального розвитку.
Доповідь д.е.н., професора О.Ф. Новікової на тему:
«РОЛЬ ЦІННОСТЕЙ У ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ»
Я представник академічної науки зі сходу України. Наш Інститут економіки промисловості НАН України переміщений з м. Донецька і четвертий рік функціонує у м. Києві. Практика проведення спільних досліджень львівських та донецьких науковців має давню історію. А у сучасних умовах, коли штучно культивується протистояння між Сходом і Заходом України, ми разом зі львівськими науковцями та освітянами демонструємо посилення зусиль з консолідації наукової еліти щодо майбутнього країни та її прогресивного розвитку у світі. Ми разом із Львівським регіональним інститутом державного управління проводим дослідження з проблем соціальної безпеки. Вони відкрили бюджетну тему у 2015 році з цієї проблеми, а ми маємо дві монографії з проблем соціальної безпеки. Одна – видана в Німеччині. Саме завдяки проведенню дослідження з цієї тематики я маю можливість їх продемонструвати у своєму виступі. Традиційно склалося так, що соціальні чинники у формуванні та реалізації конкурентної політики України не вважаються вагомими або не враховуються зовсім. Але процеси глобалізації та становлення постіндустріального суспільства визначають, що успіх країни у глобальному господарстві залежить від ефективності використання власних конкурентних переваг, здобутих людиною. Це – інтелект, цінності та духовність. Ці базові складові покладено в основу розвитку теорії конкурентоспроможності національної економіки за М. Портером, які визначаються як п’ята, шоста та сьома стадії конкуренції. Підтримують ці теоретичні засади ціннісно- духовних конкурентних переваг значна кількість вчених. Це – Л. Харрісон, Р. Інгелхарт, Ю. Пахомов, Е. Лібанова, О. Яременко, В. Тарасевич, Г. Задорожний, З. ВарналійО. Батістова, А. Москвіна та інші. 2 Не підтримувати ціннісний підхід у конкурентній політиці не можливо, бо азіатські країни вже підтвердили темпами свого розвитку його конкурентні переваги. Азіатська модель економіки комбінує ринок з державним управлінням, демократію з авторитаризмом. Ці країни зараз є лідерами за темпами приросту ВВП у світі. Азіатські країни віддають перевагу своїм традиційним цінностям та ефективно адаптують західні культурні цінності на власне соціокультурне підгрунтя. Конкурентоспроможність України більшість учасників конференції розглядають у економічному контексті і це актуально в теперішній час. Але одночасно у нас позиція повинна бути не наздоганяючою, а випереджаючою. Тому вже в теперішній час конкурентна політика країни повинна укріплювати п’яту стадію конкуренції на засадах інтелекту та виходити на позиції шостої стадії конкуренції на основі цінностей та сьомої на основі духовності. Одночасно ця політика повинна культивувати попередні 4 стадії конкуренції (це – виробничі фактори, інвестиції, інновації та багатство). В умовах зростаючої міжнародної конкуренції шанс на успіх отримують лише ті країни, які здатні забезпечити розвиток та ефективну реалізацію людського потенціалу. Це підтверджує висока міра кореляції між рангами країн за конкурентоспроможністю і індексом розвитку людського потенціалу. Проведене у травні-серпні 2017 року експертне опитування з проблем соціальної безпеки ІЕП НАН України та Львівським регіональним інститутом державного управління дало можливість визначити перешкоди на шляху збереження національної системи цінностей. Перш за все відбувається втрата людського потенціалу країни через недосконалу державну політику вважають більше половини експертів. А люди – це носії цінностей, знань, ідей, інновацій, культури тощо. Майже 80% експертів вважають, що найбільш болючою втратою є відтік учених, фахівців, кваліфікованих працівників за межі країни. Значною є втрата людського потенціалу країни через зброєний конфлікт на сході України. Протягом 2014-2017 років більш 10 тисяч осіб загинули, близько 24 тисяч осіб поранені та травмовані. Сприяють зменшенню конкурентних переваг 2 мільйони переселенців, серед яких науковці, освітяни, підприємці, банкіри, молодь та люди працездатного віку, 3 які в більшості своєї не використовуються за фахом втрачають професійні навички та конкурентні якості. Невтішними є характеристики людського потенціалу, за якими оцінюються конкурентні переваги. Високий рівень та зростання бідності констатують майже 70% експертів, а її розповсюдження серед працюючих це – атипічне явище серед конкурентоспроможних країн. Прагнення до ціннісної конкурентоспроможності України потребує експертних оцінок щодо їх збереження та розвитку. Але більше половини експертів свідчать про руйнування системи соціальних цінностей. Ця руйнація обумовлена наявністю духовно-моральної кризи, яка визначається неповагою до закону, культом споживництва, псевдокультури та бездуховності, жорсткості та насильства. Дослідження цінностей різних народів Європи, проведеного у 2011 р., визначило українця як заангажованого на матеріальних цінностях, неспроможного радіти життю, стурбованого власною безпекою, невпевненого у завтрашньому дні тощо. Притаманні українцям людські цінності слабо культивуються та не затребувані. Це – працелюбство, відповідальність, доброзичливість, толерантність, людяність та любов до Батьківщини. Для конкурентоспроможності країни втрати цінності праці, працівника та трудового життя є не тільки перешкодою для її досягнення, але стає загрозою національній безпеці України у соціальній сфері. Це підтвердило біля 70% експертів. В українському суспільстві непристижно бути відповідальною людиною. Відбуваються ці негативні процеси через: поглиблення моральної та духовної деградації (33%); орієнтацію розвитку суспільства на європейські соціальні стандарти без врахування ментальних особливостей українців (31%); через несформованість національної культури споживання (31%); надмірну готовність приймати у свою культуру ментальні настанови інших народів та їх культур, слабкість національної ідентичності (22%); Перешкодами формування ціннісної конкурентоспроможності за результатами проведеного дослідження є: 4 висока корумпованість та недостатній фаховий рівень керівників державних органів системи нацбезпеки (60%); низький рівень духовно-моральної свідомості посадових осіб держави (35%); відсутність політичної волі, неготовність політичних лідерів нести соціальну відповідальність перед суспільством (27%). Молодь повинна будувати своє майбутнє, здобуваючи певні конкурентні переваги. Експерти визначили такі перешкоди на цьому шляху: невпевненість у майбутньому (65%); погіршення якості середньої та вищої освіти (60%); обмеженість можливостей здобути вищу освіту через низький рівень життя (41%); трудності працевлаштування після закінчення освітнього закладу. В основі розвитку будь-якої країни лежать цінності. Інтеграція у європейське співтовариство потребує пізнання європейських цінностей та подолання протиріч в системі цінностей між ними та нами. Олександр Пасхавер розкриває та обґрунтовує глибоку прірву між цінностями європейців та українців. Європейські цінності базуються на 2-х інтегральних сутностях. Це – відповідальна свобода і відповідальне співробітництво, які поширюють та укріплюють довіру у суспільстві. У європейців свобода – це можливість вибору, яка обмежується умовами ненанесення шкоди іншим. Добровільне обмеження і є відповідальною свободою. В українців переважає безвідповідальність з низьким ступенем довіри до інститутів влади. Але ми неперевершені у технологіях виживання, які протилежні європейським цінностям. Вони в своїх технологіях життя вибирають кращих, а ми в умовах виживання – своїх, бо довіряємо тільки їм. Прагнення України стати рівноправним партнером у європейському співтоваристві обумовлює зміни цінностей. І це буде неназдогоняючою технологією, яку неможливо досягти. Але є варіант вийти на випереджаючу позицію, базуватись при конкурентній політиці на інтелект, цінності та духовність і долати перешкоди на цьому шляху. У чому переваги української ідентичності перед європейцями? Нам притаманна ціннісна раціональність, а їм – цілераціональність. Заради того, 5 що є для нас цінним, ми готові віддати все і наша поведінка у деяких випадках може бути ірраціональною. Революція Гідності підтвердила наявність таких цінностей, заради яких добровільно віддавалось життя. Вона дала новий поштовх для розвитку громадянського суспільства, розвитку демократії, перетворенню українського народу з об’єкта на суб’єкт суспільних відносин. Міжнародна спільнота повинна вивчати досвід України щодо інноваційності нашого волонтерства, яке виявило цінносності самопожертви при наданні допомоги військовим; цінності людяності при спасінні дітей і мирного населення в умовах збройного конфлікту; любові до людей та нації при наданні допомоги переселенцям. У українців простежується високий рівень довіри до церкви. Протягом тривалого часу він майже не змінюється і навіть зростає. Церква і сім’я – головні носії цінностей для нас. Саме релігійно-сімейні лежать в основі існування і особистості, і суспільства в цілому. Ці переваги української ідентичності – запорука досягнення ціннісної конкурентоспроможності.
Що треба робити для підвищення конкурентоспроможності України?
1. Поставити людину за головну мету і суб’єкт розвитку.
2. Оцінювати стратегій та програми розвитку на відповідність традиційним цінностям українського народу.
3. Визначити ціннісний зміст національної ідеї, спрямованої на консолідацію та єдність українського суспільства.
4. Міжнародне співробітництво будувати не на сліпому копіюванні чужих цінностей, а на засадах збагачення культурними цінностями успішних ділових культур світу.
Таким чином, конкурентна політика України повинна одночасно бути і глобальноорієнтованою, і протистояти зовнішнім загрозам глобалізації, які наносять нам шкоду, а головне – спрямованою на використання нових можливостей та переваг, пов’язаних з національними цінностями та духовністю.
Що треба робити для підвищення конкурентоспроможності України?
1. Поставити людину за головну мету і суб’єкт розвитку.
2. Оцінювати стратегій та програми розвитку на відповідність традиційним цінностям українського народу.
3. Визначити ціннісний зміст національної ідеї, спрямованої на консолідацію та єдність українського суспільства.
4. Міжнародне співробітництво будувати не на сліпому копіюванні чужих цінностей, а на засадах збагачення культурними цінностями успішних ділових культур світу.
Таким чином, конкурентна політика України повинна одночасно бути і глобальноорієнтованою, і протистояти зовнішнім загрозам глобалізації, які наносять нам шкоду, а головне – спрямованою на використання нових можливостей та переваг, пов’язаних з національними цінностями та духовністю.
Доповідь д.е.н. Ю.М. ХАРАЗІШВІЛІ на тему:
КОНЦЕПЦІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ З ПОЗИЦІЙ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
(на прикладі промисловості України)
Не викликає сумнівів, що промисловість видиграє найважливішу роль у вирішенні актуальних проблем сучасності, а саме: прискореного розвитку індустрії, є генератором науково-технологічного прогресу й інновацій, важливим фактором глобальної конкурентоспроможності національних економік та драйвером економічного зростання. За зарубіжним досвідом сучасна промисловість є генератором науково-технологічного прогресу и інновацій в економіці. Тому тепер термін “промисловість” “… більше не є синонімом для труб, що димлять, а, навпаки, він усе частіше асоціюється з наукоємною діяльністю та передовим екологічно-чистим виробництвом1 ”. Структурні зміни, тобто перехід від трудомісткої до технологічно ємної економіці, є фактором економічної модернізації. Завдяки структурним змінам країни з низьким рівнем доходу отримують необхідні можливості для долання розриву в розвитку і показниках доходу на душу населення з країнами з високим рівнем душового доходу. З іншого боку, економічне зростання тягне за собою збільшення обсягу використаних ресурсів, матеріалів і викопного палива, що призводить до забруднення і деградації навколишнього середовища, особливо в країнах з низьким рівнем доходу. Тому, якщо країни не будуть робити кроків за всіма трьома напрямками – підтримувати економічне зростання, сприяти соціальному розвитку та прагнути до екологічної стійкості – і по досягненню компромісних рішень між ними, то малоймовірно, що такі країни далеко просунуться на шляху до сталого промислового розвитку, незалежно від рівня їх розвитку. Така концепція безпосередньо узгоджується з трактуванням економічної безпеки. Отже, враховуючи важливість збалансованого розвитку економіки, можемо стверджувати, що ефективна соціо-еколого-економічна модернізація економіки (країни, регіонів або видів економічної діяльності) повинна ґрунтуватись на поєднанні збалансованого розвитку економічної, соціальної, екологічної та інституційної складових з позицій безпеки кожної складової. Таким чином, концепція повинна містити найбільш пріоритетні напрямки розвитку об’єкту управління на визначену перспективу та є, по суті, сценарієм досягнення цілей. Крім того, в концепції визначаються шляхи переходу від поточного положення об’єкта управління до бажаного у відповідності з цілями, поставленими суб’єктом управління. Отже, концепція – це управлінська конструкція, що містить загальне системне уявлення шляхів переходу від поточного положення об’єкта управління до бажаного. Зазвичай, концепція містить:
1. Методологію дослідження, тобто систему принципів дослідження, яка базується на діалектичному методі та системному підході.
2. Набор методів проведення дослідження, які являють собою способи збору, обробки та аналізу даних.
3. Принципи організації дослідження.
З урахуванням викладеного, можна запропонувати концепцію модернізації сталого розвитку економіки (країни, регіонів, основних видів економічної діяльності – ВЕД) з позицій сталого розвитку та економічної безпеки, яка включає наступні етапи:
1. Визначення структури сталого розвитку.
2. Визначення меж безпечного існування.
3. Ідентифікація рівня сталого розвитку.
4. Визначення дисбалансів сталого розвитку.
5. Обґрунтування стратегічних орієнтирів сталого розвитку.
6. Інституційні заходи. Визначення структури сталого розвитку. Цей етап передбачає деталізацію складових та їх індикаторів, формування динаміки індикаторів та їх приналежність до стимуляторів (збільшення яких бажано), або де стимуляторів (зменшення яких бажано).
Визначення меж безпечного існування. Системне дослідження проблеми модернізації економіки повинно включати визначення меж безпечного існування системи, тому важливим етапом моніторингу стану системи є визначення вектору порогових значень індикаторів, якій передбачає визначення: нижнього та верхнього критичного, нижнього та верхнього порогового, нижнього та верхнього оптимального. Ідентифікація рівня сталого розвитку передбачає інтегральне оцінювання рівня сталого розвитку у порівнянні з інтегральними пороговими значеннями та включає: вибір форми інтегрального індексу, нормування індикаторів та порогових значень, визначення динамічних вагових коефіцієнтів. Визначення дисбалансів сталого розвитку. Використовуючи отриману динаміку інтегральних індексів складових сталого розвитку та інтегральні порогові значення, можна обчислити відхилення інтегральних індексів від їх середніх оптимальних значень для різних сценаріїв сталого розвитку, що засвідчує диспропорційність їхнього розвитку. Обґрунтування стратегічних орієнтирів сталого розвитку передбачає вирішення задачі послідовної декомпозиції інтегральних індексів, тобто завдання синтезу необхідних значень складових та їх індикаторів для знаходження інтегрального індексу у заданих межах. Вирішення такої задачі (оберненої) для кожної складової сталого розвитку, коли відомо (або задано) його необхідне значення, дозволяє з урахуванням чутливості складових або індикаторів, вагових коефіцієнтів впливу та адаптивних методів регулювання з теорії управління визначити необхідні значення складових та їх індикаторів впродовж періоду прогнозування у кожному році. Інституційні заходи. Цей етап передбачає розроблення та врахування індикаторів інституційних аспектів сталого розвитку: програмування і планування політики, наукові розробки, міжнародні правові інструменти, інформаційне забезпечення, посилення ролі основних груп населення та ін. Згідно з проектом “Модернізація України” “…Cуть модернізації — оновлення або створення нових інституцій, що створюють умови для перетворення міжлюдських стосунків у сфері політичних, правових, економічних, суспільних відносин на сучасних засадах визнання принципів демократії, верховенства права та прав людини, ринкової економіки, соціальної держави, усталених міжнародних норм співіснування країн”. Враховуючи викладене, проведено апробацію концепції модернізації на прикладі економіки промисловості України, визначено структуру та індикатори сталого розвитку промисловості, вектор порогових значень індикаторів. Це дало змогу провести ідентифікацію рівня сталого розвитку, визначити дисбаланси складових сталого розвитку та провести моделювання стратегічних сценаріїв сталого розвитку до 2020 р. Результатом моделювання є наукове обґрунтування стратегічних орієнтирів індикаторів сталого розвитку промисловості України. Отримані стратегічні орієнтири сталого розвитку, що визначені з урахуванням чутливості впливу кожної окремої складової на інтегральний індекс, є метою стратегічного планування на середньо-, або довгострокову перспективу. Доведено, що застосування інерційних сценаріїв розвитку при збереженні діючої техніко- технологічної структури економіки, яка відображається ваговими коефіцієнтами впливу, демонструє збереження існуючих диспропорцій розвитку та не дає суттєвого ефекту розвитку. Як слідує з розрахунків, найбільший ефект сталого розвитку отримаємо при застосуванні сценарію повноцінного сталого розвитку промисловості – рівновіддаленості інтегральних індексів складових розвитку від їх середніх оптимальних значень.
1. Методологію дослідження, тобто систему принципів дослідження, яка базується на діалектичному методі та системному підході.
2. Набор методів проведення дослідження, які являють собою способи збору, обробки та аналізу даних.
3. Принципи організації дослідження.
З урахуванням викладеного, можна запропонувати концепцію модернізації сталого розвитку економіки (країни, регіонів, основних видів економічної діяльності – ВЕД) з позицій сталого розвитку та економічної безпеки, яка включає наступні етапи:
1. Визначення структури сталого розвитку.
2. Визначення меж безпечного існування.
3. Ідентифікація рівня сталого розвитку.
4. Визначення дисбалансів сталого розвитку.
5. Обґрунтування стратегічних орієнтирів сталого розвитку.
6. Інституційні заходи. Визначення структури сталого розвитку. Цей етап передбачає деталізацію складових та їх індикаторів, формування динаміки індикаторів та їх приналежність до стимуляторів (збільшення яких бажано), або де стимуляторів (зменшення яких бажано).
Визначення меж безпечного існування. Системне дослідження проблеми модернізації економіки повинно включати визначення меж безпечного існування системи, тому важливим етапом моніторингу стану системи є визначення вектору порогових значень індикаторів, якій передбачає визначення: нижнього та верхнього критичного, нижнього та верхнього порогового, нижнього та верхнього оптимального. Ідентифікація рівня сталого розвитку передбачає інтегральне оцінювання рівня сталого розвитку у порівнянні з інтегральними пороговими значеннями та включає: вибір форми інтегрального індексу, нормування індикаторів та порогових значень, визначення динамічних вагових коефіцієнтів. Визначення дисбалансів сталого розвитку. Використовуючи отриману динаміку інтегральних індексів складових сталого розвитку та інтегральні порогові значення, можна обчислити відхилення інтегральних індексів від їх середніх оптимальних значень для різних сценаріїв сталого розвитку, що засвідчує диспропорційність їхнього розвитку. Обґрунтування стратегічних орієнтирів сталого розвитку передбачає вирішення задачі послідовної декомпозиції інтегральних індексів, тобто завдання синтезу необхідних значень складових та їх індикаторів для знаходження інтегрального індексу у заданих межах. Вирішення такої задачі (оберненої) для кожної складової сталого розвитку, коли відомо (або задано) його необхідне значення, дозволяє з урахуванням чутливості складових або індикаторів, вагових коефіцієнтів впливу та адаптивних методів регулювання з теорії управління визначити необхідні значення складових та їх індикаторів впродовж періоду прогнозування у кожному році. Інституційні заходи. Цей етап передбачає розроблення та врахування індикаторів інституційних аспектів сталого розвитку: програмування і планування політики, наукові розробки, міжнародні правові інструменти, інформаційне забезпечення, посилення ролі основних груп населення та ін. Згідно з проектом “Модернізація України” “…Cуть модернізації — оновлення або створення нових інституцій, що створюють умови для перетворення міжлюдських стосунків у сфері політичних, правових, економічних, суспільних відносин на сучасних засадах визнання принципів демократії, верховенства права та прав людини, ринкової економіки, соціальної держави, усталених міжнародних норм співіснування країн”. Враховуючи викладене, проведено апробацію концепції модернізації на прикладі економіки промисловості України, визначено структуру та індикатори сталого розвитку промисловості, вектор порогових значень індикаторів. Це дало змогу провести ідентифікацію рівня сталого розвитку, визначити дисбаланси складових сталого розвитку та провести моделювання стратегічних сценаріїв сталого розвитку до 2020 р. Результатом моделювання є наукове обґрунтування стратегічних орієнтирів індикаторів сталого розвитку промисловості України. Отримані стратегічні орієнтири сталого розвитку, що визначені з урахуванням чутливості впливу кожної окремої складової на інтегральний індекс, є метою стратегічного планування на середньо-, або довгострокову перспективу. Доведено, що застосування інерційних сценаріїв розвитку при збереженні діючої техніко- технологічної структури економіки, яка відображається ваговими коефіцієнтами впливу, демонструє збереження існуючих диспропорцій розвитку та не дає суттєвого ефекту розвитку. Як слідує з розрахунків, найбільший ефект сталого розвитку отримаємо при застосуванні сценарію повноцінного сталого розвитку промисловості – рівновіддаленості інтегральних індексів складових розвитку від їх середніх оптимальних значень.
